Документи ЦДАВО України про фінансове забезпечення посольства УНР в Османській імперії у 1920–1921 роках

Анотація

Метою пропонованої публікації є залучення до наукового обігу архівних документів за підписом дипломата Яна Токаржевського-Карашевича (1885–1954), який у 1920–1921 рр. обіймав посаду надзвичайного посла Української Народної Республіки у Туреччині. Документи зберігаються у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) і відображають фінансове забезпечення посольства УНР в Османській імперії у 1920–1921 рр. Методологія дослідження: застосовано комплекс спеціальних та загальнонаукових методів (систематизація наукової та періодичної літератури, архівних документів; порівняльний аналіз; історико-генетичний, історико-типологічний, історико-ретроспективний, герменевтичний, історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, ідеографічний). Наукова новизна: вводяться до наукового обігу нові історичні джерела із фонду 3696 «Міністерство закордонних справ Української Народної республіки» (опис 2, справа 239 «Штати і фінансові звіти посольства Української Народної Республіки в Туреччині та листування з ним про грошові справи») ЦДАВО України до історії дипломатії періоду Української революції 1917– 1921 рр.; акцентується увага на фінансових питаннях місії, що потребували нагального вирішення протягом 1920–1921 рр. Перспектива подальшого дослідження: Для більш детального вивчення питання фінансового забезпечення дипломатичних установ УНР у добу Української революції 1917–1921 рр. потрібно виявити та залучити інші архівні документи. Висновки. Виявлення та публікація архівних документів, що зберігаються у ЦДАВО України, дозволили відобразити фінансове забезпечення посольства УНР в Османській імперії та пропоновані шляхи його покращення дипломатом Я. Токаржевським-Карашевичем.

Бібліографія:

1. Джура М. Ян Токаржевський-Карашевич – лицар Християнських орденів // «Гілея»: наук. вісник. Вип. 120. 2017. С. 32.
2. Джура М. Ян Токаржевський-Карашевич – політик і дипломат доби національно-визвольних змагань українського народу за державну незалежність в першій половині XX століття // «Гілея»: наук. вісник. Вип. 118. 2017. С. 307.
3. Господин А. Три визначні дипломати. Вінніпеґ: Просвіта, 1989. С. 27.
4. История дипломатии / под редакцией В. П. Потемкина. Москва; Ленинград: Государственное изд-во политической литературы, 1941–1945. (Библиотека внешней политики). Т. 3: Дипломатия в период подготовки второй мировой войны: (1919–1939 гг.) / cост: проф. И. И. Минц., проф. А. М. Панкратова, акад. В. П. Потемкин [и др.]. 1945. XII. С. 68–69. URL: https://www.prlib.ru/item/335166.
5. Курас Г. Дипломат, історик, патріот (Іван Токаржевський-Карашевич) // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. Вип. 9: матеріали 2-ї міжн наук. конф. «Українська діаспора: проблеми дослідження». Острог, 2007. С. 184–190.
6. Лотоцький О. В. В Царгороді. Варшава: Друкарня Наукового т-ва ім. Шевченка, 1939. С. 38.
7. Маквей А. Свята Столиця й Україна. Дипломатичне посередництво Князя Токаржевського-Карашевича // Поступ. Вінніпеґ, 2008. 9 березня. С. 7–14.
8. Малюта О. Органи влади ЗУНР та УНР в екзилі у 20–40-і рр. ХХ ст.: боротьба за національну державність як форму організації повсякденного життя української еміграції // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: зб. ст. Вип. 12. Київ, 2007. С. 296.
9. Матяш І. Архівна складова джерельної бази дослідження українсько-турецьких відносин доби Української революції 1917–1921 рр. // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. 2019. Вип. 28. С. 340–358. https://doi.org/10.15407/mzu2019.28.340
10. Піскун В. Політичний вибір української еміграції (20-ті роки ХХ століття) : монографія. Київ: МП Леся, 2006. С. 270.
11. Швидкий В. Посольство Олександра Лотоцького та його заходи щодо визнання незалежності української церкви (Константинополь, 1918–1920 роки) // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: міжвідомчий зб. наук. праць. Вип. 14. Київ: Інститут історії України, 2005. С. 33–44.