Вячеслав Прокопович у боротьбі за українську державність та національну ідею: штрихи до портрета політичного діяча і науковця

Анотація

Мета статті полягає у відтворенні життєвого шляху українського громадсько-політичного діяча, історика Вячеслава Прокоповича (1881–1942), дослідженні його внеску в боротьбу за українську державність у період Української революції 1917–1921 рр., під час перебування у політичній еміграції в Польщі та Франції. Методологічною основою дослідження є послідовне застосування принципів історизму, об’єктивності, системного і міждисциплінарного підходів, компаративістики. Використання біографічного методу у поєднанні з методами джерелознавчого аналізу й синтезу дозволило розглянути життєдіяльність В. Прокоповича у контексті суспільно-політичних подій, крізь призму професійного середовища, міжособистісного спілкування і родинного оточення. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше на основі вивчення і критичного аналізу архівної й опублікованої спадщини В. Прокоповича висвітлено основні віхи його життя й діяльності, охарактеризовано процес становлення особистості, участь в українському громадсько-політичному і культурно-освітньому русі, діяльність на посаді прем’єр-міністра Уряду УНР у роки Української революції 1917–1921 рр. Та у період еміграції. У формуванні джерельної бази дослідження важлива роль була відведена аналізу та введенню до наукового обігу неактуалізованої інформації документів з особистого архіву В. Прокоповича, який зберігається у фондах Української бібліотеки імені Симона Петлюри у Парижі (Франція). Висновки. В. Прокопович, який брав активну участь в українському громадсько-політичному і культурному русі від початку ХХ ст., зробив вагомий внесок у боротьбу за українську державність, відстоюючи українські національні інтереси і цінності як громадсько-політичний і державний діяч, журналіст, науковець і педагог. Він посідав ключові посади в Уряді УНР, будучи міністром освіти та прем’єр-міністром, одним із найближчих соратників Головного Отамана Симона Петлюри. У період вимушеної політичної еміграції він активно долучився до розгортання діяльності Уряду УНР в екзилі, був одним із засновників і довголітнім редактором тижневика «Тризуб», ініціатором створення та головою Ради Товариства Української бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі. Наукова, публіцистична та архівна спадщина В. Прокоповича становить значний суспільний інтерес і потребує подальшого вивчення.

Бібліографія:

1. Білон П. Спогади. Т. 1. Пітсбурґ, 1952. С. 147–149.
2. Вішка О. Прокопович В’ячеслав Костянтинович // Українська журналістика в іменах (Матеріали до енциклопедичного словника) / за ред. М. М. Романюка. Львів, 1998. Вип. 5. С. 260–262.
3. Власенко В. М. «Переконаний в тому, що правда вище всього» (Олександр Олесь і паризький тижневик «Тризуб»: листування // Сумський історико-архівний журнал. 2009. № VI–VII. С. 79–98.
4. Власенко В., Гузун В. Національно-демократичне середовище міжвоєнної української еміграції в країнах Південно-Східної Європи // Сумська старовина. 2016. № 48. С. 25–49.
5. Гирич І. Українські інтелектуали і політична окремішність (середина ХІХ – початок ХХ ст.). Київ: Український письменник, 2014. 496 с.
6. Гирич І. Українська мова – як фундаментальна цінність національно-визвольного руху другої половини ХІХ – початку ХХ ст. // Historians. URL: http://www.historians.in.ua/index.php/en/ukrayinska-mova/1209-ihor-hyrych-ukrayinska-mova-yak-fundamentalna-tsinnist-natsionalno-vyzvolnoho-rukhu-druhoyi-polovyny-khikh-pochatku-khkh-st
7. Дорошенко В. Українство в Росії. Новійші часи. Відень: накладом Союзу Визволення України, 1916. 114 с.
8. Дорошенко Д. Мої спомини про давнє-минуле (1901–1914 рр.). Київ: Темпора, 2007. 272 с.
9. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914–1920 рр.). Київ: Темпора, 2007. 632 с.
10. Єфремов С. Щоденник. Про дні минулі (спогади). Київ: Темпора, 2011. 792 с.
11. Йосипишин Я., Палієнко М. Українська бібліотека імені Симона Петлюри в Парижі як місце національної пам’яті (до 140-річчя від дня народження Симона Петлюри та 90-річчя відкриття бібліотеки) // Архіви України. 2019. № 2. С. 7–27.
12. Комар В. Концепція прометеїзму в політиці Польщі (1921–1939 рр.). Івано-Франківськ, 2011. 360 с.
13. Лотоцький О. Сторінки минулого. Варшава, 1932. Т. 1. 286 с.
14. Матяш І. Варшава–Будапеш–Париж: деталі однієї подорожі (маловідомі моменти життя Голови Директорії й Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри) // Symon Petlura. Przywódca niepodległej Ukrainy / Prace Polsko-Ukraińskiej Komisji dla Badania Relacji Wzajemnych w latach 1917–1921. T. 2; pod red. M. Szumiły. Warszawa, 2021. S. 139–159.
15. Матяш І., Мушка Ю. Діяльність Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині. Київ; Будапешт, 2005. 397 c.
16. Осташко Т. С. Прокопович В’ячеслав Костянтинович // Енциклопедія історії України / ред. кол.: В. А. Смолій (гол.) [та ін.]. Київ: Наукова думка, 2012. Т. 9. С. 26–27.
17. Осташко Т., Соловйова В. Дипломатичні представництва УНР у країнах Західної Європи (1918–1921 рр.) // Проблеми вивчення історії Української революції 1917–1921 рр. : зб. наук ст. 2002. Вип. 1. С. 187–231.
18. Палієнко М. Архівні центри української еміграції (створення, функціонування, доля документальних колекцій). Київ: Темпора, 2008. 688 c.
19. Палієнко М. «Киевская старина» в громадському та науковому житті України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Київ: Темпора, 2006. 382 с.
20. Піскун В. Участь Уряду УНР в еміграції у прометеївському русі: політичний, територіальний та індивідуальний виміри // Славістична збірка. 2015. Вип. 1. С. 232–247.
21. Прокопович В. Доктор (Пам’яті Є. К. Лукасевича) // Тризуб. Париж, 1930. Ч. 3(211). 19 січ. С. 10–14.
22. Прокопович В. Остання подорож (31.ХІІ.1923 – 16.Х.1924) (Уривок) // Збірник памяти Симона Петлюри (1879–1926). Прага, 1930. С. 210–216.
23. Прокопович В. Пам’яті Алі-Мардан-бея-Топчибаші // Тризуб. Париж, 1934. Ч. 43(449). 25 листоп. С. 2–4.
24. Прокопович В. Пам’яті Вячеслава Липинського // Тризуб. Париж, 1931. Ч. 25(283). 28 черв. С. 3–7.
25. Прокопович В. Пам’яті Н. М. Лотоцької // Тризуб. Париж, 1930. Ч. 44(252). 23 листоп. С. 5–7.
26. Прокопович В. Пам’яти «Пана» [Є. Х. Чикаленка] // Тризуб. Париж, 1929. Ч. 29–30. 14 лип. С. 5–13.
27. Прокопович В. Пам’яті П. І. Холодного // Тризуб. Париж, 1931. Ч. 24(282). 21 черв. С. 2–12.
28. Прокопович В. Під золотою корогвою. Париж, 1943. 94 с.
29. Прокопович В. Свято незалежности // Тризуб. Париж, 1931. Ч. 4(262). 25 січ. С. 4–8.
30. Прокопович В. Сфраґістичні анекдоти (Московська наука і українська сфрагістика). Прага: Видання Українського історично-філологічного товариства, 1938. 28 с.
31. Ряст О. [Петлюра С.] Сучасна українська еміграція та її завдання. Щипіорно, 1923. 89 c.
32. Симон Петлюра. Статті, листи, документи / Українська вільна академія наук у США. Бібліотека ім. Симона Петлюри в Парижі. Нью-Йорк, 1979. Т. 2.
33. Черепин С. [Прокопович В.] Пам’ятник нерукотворний // Тризуб. Париж, 1926. Ч. 37–38. С. 7–9.
34. Чикаленко Є. Спогади (1861–1907). Київ: Темпора, 2003. 416 с.
35. Шульгин О. Без території. Ідеологія та чин Уряду УНР на чужині. Париж: Вид-во «Меч», 1934. 251 с.
36. Яблонський В. Державний центр УНР в екзилі: ідеї, боротьба, традиція (1921–1992 роки). Kиїв, 2020. С. 144–146.
37. Яковлів А. Вячеслав Костянтинович Прокопович (1881–1942) // Записки Наукового товариства імени Шевченка. Праці історично-філософічної секції. Париж; Нью-Йорк: Перша Українська Друкарня у Франції, 1954. Т. 153. С. 5–17.