Формування та перспективи онлайн-архіву усноісторичних і візуальних джерел «Жива історія»

Анотація

Мета статті полягає у висвітленні досвіду накопичення, опрацювання та архівування усноісторичних і візуальних джерел, зібраних у рамках діяльності громадської організації. Окреслено процес накопичення джерельної бази з усної історії XX ст. дослідницькою ініціативою «Локальна історія» (Львів) та особливості інтеграції зібраних матеріалів у цифровому архіві «Жива історія». Методологія дослідження базується на принципах історизму та об’єктивності, застосуванні загальнонаукових методів синтезу й системності. Під час аналізу принципів побудови й характеристики процесу наповнення та джерельної бази цифрового архіву використано описовий і проблемно-хронологічний підходи, а також методи структурного й функціонального аналізу. Наукова новизна статті полягає в тому, що висвітлено інноваційний проєкт із цифрового архівування даних усної історії у поєднанні з візуальними джерелами, який реалізовується на перетині гуманітаристики та цифрових технологій у сфері digital humanities – цифрових гуманітарних наук. Онлайн-платформа створена на початку 2022 р. у співпраці проєкту «Локальна історія», Центру досліджень українсько-польсько-словацького пограниччя та Гуманітарного факультету Українського Католицького університету за сприяння Вічного фонду «Броди-Лев» і Вічного фонду імені Тиміша та Ґеновефи Шевчуків. У статті проаналізовано тематичний спектр доступних усноісторичних джерел, критерії систематизації та групування емпіричних даних, схарактеризовано можливості системи пошуку необхідної інформації, яка представлена в онлайн-архіві. Висновки. Окреслено перспективи розвитку цифрових архівів усної історії в Україні на прикладі реалізації онлайн-платформи «Жива історія». Як зразок апробації наведено приклад інтегрування в цифровий архів спогадів жертв і свідків російської окупації Бучанського району Київської області у лютому–березні 2022 р.

Бібліографія:

1. Гела О. М. Усноісторичні колекції в українських архівах і музеях України // Вчені записки Таврійського національного ун-ту імені В. І. Вернадського. Серія: Історичні науки. 2020. № 2. С. 1–4. https://doi.org/10.32838/2663-5984/2020/2.1
2. Грінченко Г. Г., Реброва І. В., Романова І. М. Усна історія в пострадянських дослідницьких практиках (на прикладі сучасних Білорусі, Росії та України) // Український історичний журнал. 2012. № 4. С. 172–173.
3. Грінченко Г. Теорія усної історії: сучасний стан і перспективи досліджень // Схід–Захід. Історико-культурологічний збірник. 2008. Вип. 9–10. С. 386–397.
4. Грінченко Г. Усні історії про Голокост в Україні та особливості їхніх інтерпретацій // Усна історія (не)подоланого минулого: подія – наратив – інтерпретація. Матеріали міжнародної наукової конференції (8–11 жовтня 2015 р., м. Харків). 2016. С. 83.
5. Ґудзяк Б. Інститут Історії Церкви Львівської Богословської Академії // Ковчег. Науковий збірник із церковної історії, 2000. Ч. 2. С. 6–8.
6. Кісь О. Усна історія: становлення, проблематика, методологічні засади // Україна модерна. 2007. № 11. С. 7–21.
7. Ляхович М., Смольчинська А. Усна історія – методологія досліджень у сучасній польській перспективі та її практика // Народознавчі зошити. 2015. № 6. С. 1406–1419.
8. Отріщенко Н. Колекції інтерв’ю Центру міської історії. Принципи організації та можливості використання у громадських проектах // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2017. Вип. 66. С. 245–255.
9. Палієнко М. Українські архіви, війна та збереження національної ідентичності // Архіви України. 2022. № 1. С. 12–38. https://doi.org/10.47315/archives2022.330.012
10. Томсон А. Чотири зміни парадигми в усній історії // Схід–Захід. Історико-культурологічний збірник. 2008. Вип. 11–12. С. 7–24.